20.06.2024

Місцеві податки на нові та коштовні авто та на люксову нерухомість мізерні та їх легко уникнути. Чи не час це змінити?

Попри згадки в медіа, в Україні не існує якогось окремого “податку на розкіш”. Зазвичай так називають місцеві податки на рухоме та нерухоме майно. Ставки таких податків визначають місцеві ради, якщо тільки вони не встановлені Податковим кодексом (266 та 267 статті). За задумом такий податок накладається на нові та люксові авто, на квартири та будинки великої площі. 

Ставка податку на люксові авто прописана у Податковому кодексі у розмірі 25 тисяч гривень (менш як 600 євро). Для справді заможних людей це щоденні кишенькові витрати. Наприклад, кеди Golden Goose або лофери Giuseppe Zanotti коштують дорожче в столичному ЦУМі. Таку ж суму велика компанія може залишити у дорогому ресторані за вечерю з вином.

Також, як виявилося, далеко не всі люксові авто обкладаються податком. Минулого тижня колеги-розслідувачі з Bihus.info дізналися, що в цьогорічному списку розкішних авто немає багатьох відомих марок, зокрема, Rolls-Royce, Ferrari, Lamborghini та багатьох інших.

Може, з податками на золоті квадратні метри краще? Ні. Місцеві депутати, які часто самі є забудовниками та власниками елітної нерухомості, встановлюють мінімальні податки на квадратні метри та запроваджують податкові пільги. Дізнатися ставку податку у своєму регіоні можна на сайті Податкової служби. Ставка податку розраховується у відсотках від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року, і не може перевищувати 1,5% за квадратний метр. Тобто власники будинку на 400 квадратів сплатять десь 30 тисяч гривень на рік, каже онлайн-калькулятор на сайті Податкової.  

Тобто:

  • єдиного податку на розкіш не існує, а його аналоги не працюють як слід, сплати таких податків легко уникнути,
  • розмір навіть цього неофіційного “податку на розкіш” такий мізерний, що супербагатії його навряд навіть помічають.

Чи має бути багатство покаранням? Звісно, ні, якщо йдеться про легальні та чесно зароблені капітали. Заробив, ризикнув, виграв від інвестицій — насолоджуйся життям. Але податком обкладається не сам факт багатства, а демонстративне споживання.

Хочеш форсити у лакшері, купувати діаманти, люксові авто — май також і лакшері податки. Тим більше під час війни.

У більш економічно розвинутих країнах демонстративне люксове життя засуджується. Його пробачають попзіркам та зіркам спорту, переможцям у лотерею. Але канцлер Німеччини Олаф Шольц буде ходити 40 років з одним шкіряним портфелем або, як це робила Ангела Меркель, жити у багатоквартирному будинку. Здається, чим більш заможне суспільство, тим більше йдеться про демонстративне НЕспоживання. Згадайте Стівена Джобса або Марка Цукерберга.

Сам термін “демонстративне споживання” відомий з 1899 року. Тоді економіст та соціолог Торстейн Веблен (Thorstein Veblen) так пояснив феномен витрачання грошей на предмети розкоші. Він пов’язував це із демонстрацією економічної влади. Демонстративне споживання може бути образливим, щоб викликати заздрість інших. Воно може також проявлятися у формі показного використання благодійності з цією ж метою. 

У суспільствах, де демонстративне багатство важить більше за реальне, де здаватися багатим важливіше, ніж бути, бідні та середній клас також починають витрачати гроші на розкішні товари та послуги. Або на товари та послуги, які здаються розкішними. Це той самий “понт, який дорожчий за гроші”. Люди беруть кредити, залазять у борги, поводять себе імпульсивно та нераціонально, не роблять заощадження. Економічне розшарування та соціальна напруга в таких суспільствах зростають. 

Тобто запровадження відчутного податку на розкіш (або як альтернатива — прогресивної ставки податку на доходи) потрібні не тільки для того, щоб наповнювати бюджет, і не тільки для більшої соціальної справедливості. Це насамперед про цінності: це інструмент для стримання демонстративного споживання та для формування нових моделей економічної поведінки у суспільстві.

Спеціально для Еспресо

Про автора: економічний оглядач, директор з розвитку сайту та соціальних платформ Еспресо

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Джерело