З нагоди адського трешу з підрядниками на будівництво фортифікацій на Харківщині й заяви К. Тимошенка, що сплагіатити ролик — річ неосудна, хочеться трошки завити
Десь у тунелі недобудованого метро на Виноградар. І поцікавитись: в горлі нічого не застрягає, все пролазить?
Модерувала розмову журналістів регіональних медіа про розслідування корупційних кейсів на місцях. Ентузіазму мало.
Ось кілька проблемних пунктів, які всі відзначають:
- Місцеві можновладці на повну користуються воєнним станом, щоб ігнорувати, не надавати інформацію і навздогін називати журналіста учасником російської ІПСО.
- Аргументи в дусі “якби ви не лізли зі своєю антикорупцією, ми б трошки вкрали, але уже добудували водогін”, стають нормою.
- За сильно довгий язик світить повістка. І є всі шанси, що місцевого Вітюка на фронт не відправлять, а от журналіста — так. І справа не так у можливій повістці, як у тому, що дехто відчув, що взяв бога за бороду. Про що пунктом нижче.
Розуміння, що вибори нескоро, і відсутність будь-якого політичного процесу перетворюють місцеву владу на звичних феодалів.
- Єдине, на що оглядаються, – це СМС від послів, які моніторять таки місцеву пресу і питають: “Вибачте, щось хлорка занадто дорога у вас”. Не розуміють, що треба віллу в Іспанії.
- Що точно додає сил — це підтримка суспільства. Але вона є не всюди. З владою, яка виїхала з окупованого міста, а люди розбрелись світами, так не повоюєш.
Джерело
Про авторку. Тетяна Ніколаєнко, журналістка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
